Дмитро Наталуха: І прийшов їжак. Особливості сучасної політичної поведінки

  Мнения

Магістр з міжнародної політики Кембриджского університету, экс-голова Лиманскоï РДА  Дмитро Наталуха.

Мова йде про різницю підходів. Художньо ця різниця розкрита у античній європейській казці «Лисиця і кіт», в якій тварини обговорюють скільки хитрощів для виживання вони знають

Давньогрецький філософ і поет Архилох свого часу написав:

«Лисиця знає багато речей, їжак знає одну велику річ»

Мова йде про різницю підходів, не виділяючи жоден з них – ситуативна винахідлива доцільність проти продуманої всеохоплюючої стратегеми.

Художньо ця різниця розкрита у античній європейській казці «Лисиця і кіт», в якій тварини обговорюють скільки хитрощів для виживання вони знають. Лисиця хвалиться значною кількістю, кіт же (той самий їжак) зізнається, що знає лише один прийом. Та коли мисливці раптом нагрянули у ліс зі своїми собаками, кіт блискавично заліз на дерево, а лисиця розгубилась в обмірковуванні відомих їй варіантів порятунку та, так і не рушивши з місця, була спіймана.

Ісайя Берлін, відомий британський філософ і історик, інтерпретував класифікацію з вислову Архилоха в контексті філософії, охрестивши «їжаками» тих, хто дивиться на світ крізь призму єдиної всеохоплюючої ідеї (Платон, Данте, Гегель, Ніцше, Пруст, Достоєвський тощо), а лисицями — тих, хто покладається на різноманітність переживань і досвіду, і для кого світ не можна звести до однієї всепоглинаючої і визначаючою всі аспекти ідеї (Аристотель, Шекспір, Гете, Пушкін, де Бальзак тощо).

Ми отримали систему координат, в котрій нас змушують цінувати 20% успіхів, закриваючи очі на 80% поразок.

Нарешті, Рональд Дворкін, один з найвизначніших філософів у царині політики і юриспруденції, переосмислив і вираз Архилоха і позицію Берліна у своїй книзі «Справедливість для їжаків». Фактично, Дворкін говорить, що цінності — безумовні і об’єктивні, і є фундаментом людської етики. Тож перед тим, як зважувати будь-які політичні засоби, спочатку треба продемонструвати як вони пов’язані з етичною складовою твоїх намірів. Відповідно, їжаки — це люди, які мають етичний базис, виражений у всеохоплюючій ціннісній меті власних дій, і використовують політичний інструментарій для досягнення цієї мети. Етика і політика у їжаків — нерозривні і взаємодоповнюючі поняття.

Лисиці ж поводять себе авантюристськи і навіть волюнтаристськи, незважаючи на категорію етики, оперуючи відірваними від неї політичними знаряддями праці.

Королівство напівтонів

Їжаки не дуже популярні сьогодні в політиці, всім подобається бути лисицями.
Подобається відчувати, що у діях не мусить бути узгодженості, у різних елементів діяльності не має бути зв’язності, зчеплення, якщо хочете. По мірі того, як ви відповідаєте на виклики, в залежності від ситуації, єдине, що має значення — це доцільність.

В Україні такий підхід виродився у зовсім огидну форму, коли правлячий політичний клас через призму доцільності почав інтерпретувати категорію «справедливості». Врешті-решт ми отримали систему координат, в котрій нас змушують цінувати не 80% перемог проти 20% невдач, а 20% успіхів закриваючи очі на 80% поразок.

Нам кажуть — ми повернули «1,5 мільярди Януковича». Чудова новина.
Але потім з’ясовується, що 25% суми (375 мільйонів доларів США) виділили у якості дотації одній птахофабриці, яка контролює 66% ринку курятини країни. Починаються сумніви, а тобі кажуть — не сумнівайся, це щоб втримати ціну на курятину, бо птахофабрика — експортоорієнтована. Але потім ціни на курятину все-таки зростають і знов накочуються сумніви. А тобі нарешті кажуть — послухай, гроші Януковича повернули? Що тобі ще треба? Ти що, зрадофіл? І ти востаннє починаєш сумніватися, але вже в тому, що, може й дійсно, ти — зрадофіл?

І такий половинчастий підхід у кожній сфері. Судова реформа, з якістю її конкурсу і кандидатів; справа Насірова, з його очікуваним поновленням; електронні декларації, з жодним розслідуванням доведеним до в’язниці; реформа поліції, Розенблат, НКРЕ – продовжувати можна довго. Та як тільки ти продовжуєш – ти зрадофіл, грантоїд, рука Москви, один з 93%.

Влада лисиць приймає або підтримку або мовчання і створює всі умови, щоб критикувати стало совісно і непопулярно, адже «все не так однозначно», адже ми багато чого не знаємо.

Лисиця знає багато речей

Втім, в тому-то і справа, що ця неоднозначність — штучна. Лисиці створюють тисячі напівтонів, розмазуючи чорне і біле, топлячи будь-яке обурення в безкінечних «але». Корупція є, але ж вже трохи зникає. Війни немає, але люди ще трошки гинуть. Наше «дуже маленьке зло», яке ми приймаємо.

Лисиці вперто переконують нас, що існує великий план, просто, зрозуміло, нам його не розголошують. Припустимо. Але план робить планом одна річ — послідовність.

План нарощення обороноздатності ЗСУ, наприклад, мав би передбачати максимальне убезпечення стратегічних запасів боєприпасів.

Якщо б керівництво країни притримувалось плану, то після Сватово, Балаклеї і Калинівки свої посади би втратили як мінімум керівники складів і командири військових частин, а як максимум — керівник ГенШтабу і Головнокомандувач сухопутними військами ЗСУ, як це було в 2004 році після пожежі в Новобогданівці. Якщо ж всі три останні випадки — теракти, очевидно, щось треба робити і з керівником контррозвідки, якщо не всієї Служби безпеки.

Замість цього, по епізоду в Сватово під варту взяли якогось відрядженого військовослужбовця, а по Балаклеї і Калинівці керівництво досі вираховує версії. І знов всіх занурюють в напівтони — ви всього не знаєте, та вам і не можна. Йшов другий тиждень визначення версії по Калинівці. Скоріше за все, її чекає доля стрілянини в Княжичах — глухий кут анонімної безвідповідальності.

Лисиці навмисно грають в цю класичну гру диму і дзеркал.

Все сильніше дезорієнтуючи людей і все більше сварячи їх за спроби віднайти орієнтири, владі здається, що вона досягає одразу двох цілей — унеможливлює хоч який-небудь питомий стихійний протест, і дефрагментує опозиційно налаштованих політиків і громадськість, закликаючи їх до конструктивного підходу в умовах абсолютної імітації позитивних намірів. Нажаль, багато з них приймають такі правила гри, полегшуючи владі життя і вперто опираючись підходу їжаків.

Лисиці творять, словами Донцова, «тисячі воль замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість».

Гра в імітацію

В цьому і є найбільша незручність підходу їжаків — в необхідності зайняти одну чітку позицію. Прийняти одну яскраву думку, і всім лучити в одну цілість — відновлення справедливості.

Адже дії лисиць привели лише до одного результату — кричущої і небезпечної несправедливості в суспільстві. Єдине, що їм по-справжньому вдається побудувати — все більше і більше несправедливу державу, де друзям — все, а ворогам — закон, де можна на «чорне» казати «біле».

У постійному намаганні заплутати всіх в неоднозначності лисиці вибудували декілька реальностей, в яких вони намагаються існувати одночасно. В одній реальності вони патріоти, державці, європейці і демократи, а в іншій — циніки, бізнесмени, євразійці і ультра-елітаристи.

Ось і зараз, залізши в лексичну мембрану вишиванки, коаліція лисиць проштовхнула Закон про реінтеграцію Донбасу, як державницький, а всіх, хто виступив проти нього звинуватили у відсутності патріотизму та колаборації з Кремлем. В іншій же реальності, цей закон сповнений гібридних протиріч, який мають на меті застрахувати діючий безпринципний естеблішмент в усталеному status quo.

Замість єдиної їжаковської всепоглинаючої максими «національних інтересів», лисиці в цьому законі, переслідують безліч персональних цілей, які для них мають не менше значення – збереження коаліції, збереження стосунків з Росією, збереження бізнесу із ОРДЛО, збереження лояльності Донбаської групи, збереження підтримки заходу, збереження формату АТО, дискредитація опозиції, забезпечення підтримки олігархату на майбутніх виборах.

Між цими реальностями існує сіра зона, в периметр якої нас систематично намагаються загнати, розвішавши навколо іконоподібні флуоресцентні мантри із триєдиною фразою «Завжди є «але»».

Розмазуючи добре в поганому і біле в чорному, лисиці знову намагаються зробити все, щоб втримати владу. І в цих умовах вкотре несправедливо програє держава.

Справедливість для їжаків

Тож в Україні мусить розгорнутись хресний похід, який виведе людей з цієї сірої зони і поведе їх відвойовувати справедливість. Право називати чорне — чорним. Етичний резістанс, який поставить лише одне питання — «чи чинить влада сьогодні справедливо«? Тільки «так» чи «ні». І прийде їжак.

Адже справедливість — це маркер.

Вона не потребує ніяких переконань. Якщо певну категорію людей все влаштовує, якщо вони вважають, що ця країна і її громадяни живуть за принципом справедливості — це їх право.

Але існує інша частина суспільства – люди, які заслужили жити гідно і достойно своїми вчинками і працею, потом і кров’ю. І сьогодні їх позбавляють навіть елементарного права на критику, бо вони «розхитують човен». Це — несправедливо.

І тут немає ніяких «але», ніяких напівтонів. Це як два різні полюси — або люди живуть в справедливих умовах, або ні. Справедливість не передбачає частковості, це — як віра. Не можна «трошки вірити», ти або віриш або не віриш. Тому, тут немає місця для полеміки чи дискусії — наша система координат або справедлива, або ні.

Якщо ні, хто в цьому винен? Це – система і у неї є різні прізвища. Та змінювати треба не прізвища, а саму систему, встановивши такі правила, при яких прізвища перетворюватимуться в історію, а не в рейтинги журналу Forbes.

Для цього треба знайти їжака в собі – вийти з сірої зони, сфокусуватись на єдиній ідеї і прийняти справедливість, як об’єктивну цінність. Сіра зона засмоктує гірше ніж чорна діра. Кон’юнктурність і ситуативність лисиць мають скінчитись.
Політичний і ціннісний волюнтаризм лисиць у владі спрямований не на щось конкретне і осяжне, а на подовження перебування їх при владі.

Їжаки мають визначити етичну мету і почати здійснювати політику по іншому, незмінно тримаючи курс на стратегічну візію. Яка вона – добробут громадян, національні інтереси чи інше – визначати їм, але час лисиць має закінчитись. Безціннісні і безпринципні люди — гнучкі, але слабкі, як і будь-яке дерево, яке залежить від напрямку вітру. Сума слабких не дасть сили.

Їжак знає одну велику річ – голки догори.

Новое время

Рекомендуемые Записи

Комментарии к публикации